Екологічна зональність Світового океану

На поверхні морів формується тонка плівка (від 0,1 до 1 см), в якій зосереджена більшість біогенних елементів. У цій поверхневій плівці концентруються аліфатичні спирти, білки, жирні кислоти, полісахариди та інші органічні речовини. У ній активно розвиваються різні форми життя. Поверхневий (1 см) шар води поглинає до 20 % падаючої сонячної радіації. У шарі завтовшки 5 см — 40 %, а в наступних 10 см — 50 % сумарної радіації. Це й визначає найбільш високу біологічну продуктивність поверхневого шару морської води. Поверхневий шар завтовшки 5 см розглядається як мікро-екосистема Світового океану. Він виділений Ю. П. Зайцевим у нейсталь, а організми, що живуть у цій зоні, називають нейстоном.

Поділ Світового океану на зони має принципове значення для екологічної оцінки процесів, які відбуваються у ньому. Як вказував В. І. Вернадський, Світовий океан з діючими в ньому складними процесами рівноваги не ізольований у земній корі. Його речовина перебуває у найтіснішому обміні з атмосферою і сушею, і цей обмін має надзвичайне значення не тільки для хімії моря, але й для хімії всієї земної кори.

З екологічної точки зору Світовий океан є надзвичайно складною екосистемою, яка визначається тісним взаємовпливом фізичних, хімічних і біологічних процесів. Вічний рух водних мас, що зумовлює їх перемішування, та система течій є визначальними чинниками у функціонуванні океану як єдиної велетенської екосистеми. Якщо врахувати, що він займає 70,8 % земної поверхні і в ньому зосереджено 96,4 % усієї земної води, яка постійно знаходиться у динамічному русі, то стане зрозумілим вплив океану на атмосферні явища і біосферу в цілому. Великомасштабні циркуляційні процеси в екосистемі океану формують своєрідний хімічний, гідрологічний і гідробіологічний режими його окремих зон. Для кожної з них характерні певні умови, до яких пристосовуються морські організми. Циркуляція водних мас визначає розподіл завислих і розчинених речовин абіотичного і біотичного походження як по акваторії, так і по глибині морів і океанів.

Під водною масою розуміють не всю воду океану, а лише певний відносно невеликий її об'єм, що формується у конкретному районі Світового океану. Водні маси характеризуються особливостями їх формування в конкретних фізико-географічних умовах, для певного простору і часу. Водні маси не поширюються на всю акваторію і не змішуються повністю з сусідніми водами. На перший погляд, це здається неможливим в умовах океану. Коли ж врахувати, що в океані існують зони з досить неоднорідною щільністю води, які формуються внаслідок температурної і сольової різниці, і що це різко обмежує турбулентний обмін через такі абіотичні кордони, то стане зрозумілою можливість існування серед просторів океану окремих водних мас. їх формування пов'язане з кліматичними та фізико-географічними умовами певних морських районів. У межах великої водної маси можуть формуватись водні маси не лише первинного, але й другого, третього та наступних порядків. Вони займають менші площі і їх властивості не так різко відрізняються між собою. Зазвичай, первинні водні маси приурочені до певних кліматичних районів океану, а вторинні утворюються на стику двох сусідніх первинних або в районах проникнення в океан водних мас із прилеглих морів. Циркуляційні води, які при цьому формуються, швидше оновлюються, їх властивості не такі сталі, як первинних водних мас. Загальна циркуляція водних мас у Світовому океані здійснюється внаслідок вітрової напруги на поверхні води, нерівномірного розподілу атмосферного тиску та температурного режиму окремих його зон. Ці фактори, а також віддаленість від берегів та морських глибин створюють найбільш сприятливі умови для розвитку життя (біологічної продуктивності) в шельфовій зоні морів і океанів. І не дивно, що між окремими державами часто виникають суперечності щодо приналежності цих зон. Згідно з Женевською Конвенцією 1958 p., прийнятою першою конференцією ООН з морського права, шельф визначено як поверхню і надра морського дна підводних районів, які прилягають до берега, але знаходяться поза зоною територіальних вод, до глибин 200 м, або за цією ж відстанню до того місця, до якого глибина таких вод дає змогу вести розробку природних ресурсів цих районів. Аналогічне визначення може бути застосоване до островів, незалежно від того, якій державі вони належать.

На шельфі океанів і морів добувають мільйони тон нафти, мільярди кубометрів природного газу та інших корисних копалин. Правовий статус морських прибережних територій регулюється Конвенцією Організації Об'єднаних націй з морського права (1982 p.). Виділяють такі зони континентального шельфу: внутрішні води (морські лимани, заливи, лагуни), територіальні води країни, що охоплюють прибережну смугу шириною 12 морських миль, прилеглу зону, яка відміряється від прибережної лінії територіальних вод у глиб океану (моря) на 24 морські милі, та економічну зону шириною до 200 морських миль в сторону відкритого моря (одна морська миля відповідає 1,85 км) (рис. 2) [5]. У межах цих зон закріплюється правовий статус прибережних держав.

Цікаві статті з розділу

Аналіз ефективності використання антрацит-фільтрату в очисних спорудженнях систем комунального господарства
При мінімальній забезпеченості водними ресурсами необхідної якості Україна займає провідне місце у світі по питомій кількості стічних вод, що утворяться, (більше 2 м3/чол. у добу). Недостатн ...

Моніторинг екологічного стану ґрунтів сільськогосподарського призначення
Проблема збереження ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь та родючості ґрунтів набула загрозливих масштабів. Це пов’язано зі значною розораністю території, із збільшенням викидів у земл ...

Поняття про біосферу та атмосферу
Найхарактернішою істотною рисою планети Земля є існування на ній життя. Усю сукупність живих організмів та ту частину речовини планети, що перебуває в постійному обміні речовиною і енергією ...