Екологічна зональність Світового океану

Світовий океан є складною структурно-функціональною системою із специфічною геологічною і геоморфологічною будовою, геохімічними, фізико-хімічними і біологічними процесами, які протікають у товщі води і донних відкладеннях. Він відрізняється від континентальних водойм особливим характером обміну речовин і потоку енергії. Це стосується як океаносфери (водних мас океану), так і її взаємодії з атмосферою і дном.

У структурі Світового океану і морів розрізняють три основні частини: прибережне мілководдя (материкову відмілину), перехідну зону від прибережної відмілини до великих глибин океану (материковий схил) та основну глибоководну частину (океанічне ложе).

Океани і моря по вертикалі і горизонталі розділяються на окремі зони. Прилегла до морського дна зона називається бенталь, а товща води — пелагіаль. Найбільше екологічне і господарське значення має прибережна зона або літораль. До літоралі належить прибережна частина мілководдя, яка поширюється в глибину моря до переходу в материковий схил приблизно на глибині 150—200 м. Саме тому двохсотметрову ізобату вважають межею материкової відмілини. її ширина в середньому досягає 70 км, а її площа по всій акваторії, з урахуванням морів, становить близько 7,6 % площі Світового океану.

Літоральну зону розділяють на: а) супралітораль — прибережну смугу, яка заливається водою під час високих припливів та хвильового забризкування; б) власне літораль (евлітораль), або припливно-відпливну смугу берега; в) мілководдя, або сублітораль, що є нижньою межею літоралі і входить у глибину моря. Вона окреслюється поширенням фотосинтезуючих донних рослин.

Товща води, що вкриває материкову відмілину, називається епіпелагіаль. Материковий схил (батіаль), який інколи називають підводним цоколем континентів, бере свій початок у тій частині дна, яка круто змінює кут нахилу і різко заглиблюється в океан (море) до переходу в ложе, або абісаль. Такий злам відбувається на глибинах близько 3 км. Абісаль на глибині 6—7 км переходить в ультраабісаль (рис. 1) [4].

Окрему екологічну зону становлять донні відкладення морів і океанів, що формуються протягом тисячоліть або цілих геологічних періодів як внаслідок процесів, що протікають у земній корі, так і внаслідок відмирання великих мас водяних організмів, які осідають на дно у вигляді "дощу трупів". У різні геологічні періоди формувалися різні типи донних відкладень, серед них найважливіші — глобігериновий, птероподовий, діатомовий мули та червона глина, різновидністю якої є радіолярієвий мул. Усі ці відкладення суцільним шаром укривають дно морів і океанів. Глобігериновий мул містить до 64 % кальцієвмісних організмів, які на 53 % складаються з вапняних черепашок корененіжок Globigerina. Він займає більше половини площі дна Атлантичного та Індійського океанів. Птероподовий мул відрізняється наявністю черепашок крилоногих та кіленогих молюсків, що містять до 79 % кальцію. Діатомовий мул у більшій своїй частині складається з кремнієвмісних панцирів діатомових водоростей (41 %), а кальцієвмісні організми становлять лише 22 %. Такий мул широкою смугою лежить уздовж усіх берегів Антарктиди та в північній частині Тихого океану. В червоній глині органічних решток небагато, але в радіолярієвому мулі кремнієвмісні скелети радіолярій становлять не менше 80 %. У Чорному морі донні відкладення шельфової зони формуються, головним чином, з двостулкових молюсків мідіїй (Mytilus galloprovincialis) та модіоли (Modiola phaseolina).

Рис. 1. Екологічні зони Світового океану

Пелагіаль (Pelagos — відкрите море) — це товща води морів чи океанів, яка є середовищем для водяних організмів, не пов'язаних з донним життям. Її межа простягається від літоралі до самих найглибших точок Світового океану.

У свою чергу пелагіаль поділяється на три зони. Це епіпелагіаль (глибини 0—200 м), батіпелагіаль, або товща води над материковим схилом, та абісопелагіаль — товща води над океанічним ложем [8].

Епіпелагіаль — найпродуктивніша зона морських екосистем. В її верхній частині найбільш інтенсивно протікають біологічні процеси (фотосинтез автотрофних організмів (фітопланктону) і утворюється первинна органічна продукція, яка використовується тваринними організмами, що живуть у батіпелагіалі, абісопелагіалі і бенталі та існують за рахунок органічної речовини, яка надходить з епіпелагіалі — безпосередньо або через трофічні ланцюги. Проте на глибині 2,5—3 км, біля підземних термальних вод, органічні речовини можуть утворюватись в результаті хемосинтезу хемоавтотрофних бактерій.

Цікаві статті з розділу

Екологічна характеристика території природного заповідника Кам'яні Могили
Актуальність: у наш час степові екосистеми піддались найбільш сильному антропогенному впливу. Розорювання, зрошення, забудова, вплив хімічних реагентів, монокультура, вітрова та водна ерозія ...

Екологічний стан міста Біла Церква і Білоцерківського району Київської області
У третє тисячоліття людина має увійти з новою філософією життя, згідно з якою вона є часткою єдиної людської сім’ї, планетарного братства з високою екологічною культурою, в основі якої лежат ...

Гідрологічний нарис басейну річки Дністер
Вода є джерелом життя на Землі. Ріки і озера дають воду для зрошення та обводнення земель, служать цілям транспорту, водопостачання та джерелом утримання енергії. Окрім того, що вода – вели ...