Національна екологічна політика України за роки незалежності і шляхи подальшого її розвитку

Отже, невипадково Україна стала й місцем, куди кримінальні "підприємці" почали звозити небезпечні відходи з багатих країн. Відомо про кілька схем, за якими з промислових підприємств Європи збирався токсичний непотріб і під виглядом промислової сировини завозився в Україну. Наприклад, справа "кислих гудронів" (відходів нафтопереробки), тисячі тонн яких у 2001-2004 роках із території Угорщини були завезені на Львівщину, а звідти і в інші регіони держави. Ще більшого розголосу набула справа "преміксів" - речовин невідомого походження (вочевидь, суміші різних відходів, перемелених у порошок). Їх протягом 1999-2004 років з тієї ж Угорщини завозили в Україну.

В Україні відбувається підміна поняття "стійкий" ("сталий") розвиток на саме сталий економічний розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета - задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю. Парадигма ж сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової, національної, соціальної та будь-якої іншої дискримінації. Отже, виникає питання: яким чином українське суспільство має вирішувати зазначені проблеми? Що робити, якщо уряд відмовляється провадити політику сталого, екологічно збалансованого розвитку? Відповідь очевидна - українці мають об’єднуватися в екологічні громадські організації і змушувати центральну та місцеву владу поважати екологічні права громадян, а також дбати про майбутнє громади і країни, яке напряму залежить від стану природного середовища.[7]

Екологічна політика України за роки незалежності в цілому сформована. У березні 1998 року Верховна Рада України затвердила "Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Цей документ на державному рівні проголосив довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем України.

За роки нашої незалежності практично створено нове природоохоронне законодавство, яке включає Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси та Кодекс про надра (1994), закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993), "Про екологічну експертизу" (1995), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995), "Про поводження з радіоактивними відходами" (1995), "Про відходи" (1998), "Про рослинний світ" (1999) "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру" і "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2000) та інші.[11]

Отже, екологічна неосвіченість є першопричиною поглиблення екологічної кризи в Україні. Українці мають об’єднуватися в екологічні громадські організації і змушувати центральну та місцеву владу поважати екологічні права громадян. Екологічна політика України за роки незалежності в цілому сформована, практично створено нове природоохоронне законодавство.

Висновок

В своєму дослідженні автор розкрив науковий розвиток поглядів на висунуту ним у темі проблему: «Екологычний рух: світовий досвід і українські реалії», акцентуючи увагу на різносторонніх аспектах розвитку теорії екологічної політики. Деякі вчені в своїх роботах осмислюють суттєві ознаки сучасної екологічної ситуації, проблеми збереження природи, управління екологічною ситуацією як раціонального природокористування та проблем екологічної політики у контексті соціальної філософії. Інші ж науковці надають важливе значення вирішенню екологічних проблем у різних галузях економіки.

Автор також розкрив причини актуальності даної проблематики і необхідності її подальшого наукового аналізу. Головним чином розробка цієї теми є важливою через можливість використання екологічного досвіду задля сукупної діяльності громадян і громадських організацій, що спрямована на захист і реанімацію природи. Таким чином, аналізуючи вже наявний матеріал можна виділити загальні закономірності, які допоможуть прогнозувати екологічне майбутнє та наслідки тих чи інших рішень та дій.

Дослідивши екологічну політику України автор робить висновок, що екологічний рух в Україні пройшов 3 основні етапи розвитку і після здобуття Україною державної незалежності у перших законодавчих актах Верховної Ради України було проголошено нову стратегію природокористування та здійснення контролю над забезпеченням екологічного суверенітету. Основним планом дій є розвиток екологічної свідомості та культури, які є необхідними умовами для подолання глобальної екологічної кризи і відвернення глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує підривом самих основ біологічного існування людини.

Цікаві статті з розділу

Проблема утилізації твердих побутових відходів
Сміттєві війни, комунальні корупційні оборудки й створення стихійних звалищ триватимуть в Україні безкінечно, якщо докорінно не буде змінено всю систему поводження з відходами. У Німеччин ...

Роль лісу в екологічній стабілізації ландшафтів
Біорізноманітність України є її національним багатством. Особливості географічного положення України рельєф, клімат та історичний розвиток зумовили формування на її території багатої рослин ...

Еволюція та сучасний склад атмосфери
Земля, як і більшість інших планет, оточена газовою оболонкою - атмосферою. Атмосферне повітря - основний компонент біосфери. Перша наукова праця, в якому узагальнюються уявлення про атмосфе ...