Національна екологічна політика України за роки незалежності і шляхи подальшого її розвитку

Десятиліттями до здобуття незалежності народногосподарський комплекс України централізовано формувався з величезними структурними диспропорціями. Ще у 30-ті роки Українській РСР була визначена спеціалізація по виробництву металу, вугілля, зброї і продуктів харчування. Неефективна економічна система сприяла нераціональному використанню ресурсів та непомірному споживанню енергії, не визнавала вартості природних ресурсiв, наголошувала лише на виробництві i кількісних цілях, не створювала стимулів збереження та сталого використання природних ресурсiв i навколишнього середовища. Використання застарілих технологій та обладнання, висока концентрація потенційно небезпечних об'єктів в окремих реґіонах, велика зношеність основних фондів зумовлюють значну ймовірність виникнення техногенних аварій і катастроф з тяжкими наслідками для довкілля.

Екологічні наслідки такої політики для економіки України занадто важкі - до 10 вiдсоткiв втрат валового внутрішнього продукту у вигляді зменшення продуктивності та передчасної втрати основних фондiв, природних і людських ресурсів. Ресурсомiсткiсть валового нацiонального продукту у 3 рази перевищує світовий рівень. Високий рівень індустріалізації та урбанізації призвів до погіршення умов життя, здоров'я населення, підвищення захворювання, смертності та зниження народжуваності. У критичному екологічному стані опинився Днiпро - головна водна артерія України. При цьому в колишній системі об'єктивна екологічна інформація замовчувалася, права громадян на екологічно безпечні умови життя ігнорувалися. [11]

Наважусь заявити, що саме екологічна неосвіченість - як державних управлінців всіх щаблів, так і населення, - помножена на новітню споживацьку свідомість, і є першопричиною поглиблення екологічної кризи в Україні. Саме поглиблення, адже кризу Україна отримала у спадок від радянської доби.

Нині Україна впроваджує енергозатратну (енергоємність одиниці ВВП Україні в 3-4 рази перевищує середньоєвропейські показники) та ресурсозатратну модель економічного розвитку, яка спричинює кризовий стан навколишнього середовища та здоров’я населення. Відбувається прискорений розвиток видобувних галузей, а в структурі експорту переважає не готова, а проміжна (низькотехнологічна) продукція і сировина (більше 30 %). Економіка України, деформована в бік важких галузей виробництва, потребує в 4-5 разів більше матеріальних, капітальних, енергетичних, мінеральних та інших ресурсів порівняно з економікою країн зі збалансованою структурою промисловості, в яких значну частку становлять легка промисловість, сфера послуг та наукомісткі сучасні виробництва.

Так, екстенсивне ведення сільського господарства призвело до того, що рівень розораності земельного фонду України сягнув ледь не найвищого рівня у світі - до 80 % всієї території країни. А хімізація аграрної галузі "посприяла" процесам забруднення колись еталонних ґрунтів. На початку третього тисячоліття вчені Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук України констатували: тільки 7 % земельної площі країни є екологічно чистими територіями, ще 8 % можна віднести до умовно чистих, а 15 % - до слабозабруднених. Водночас 40 % площі країни є екологічно забрудненими, 30 % мають найгірші умови для життя людини.

Радянська Ера Побудови Комунізму змінилася Епохою Накопичення Капіталу, а та плавно перейшла в Епоху Побудови Суспільства Споживання. Відтак, у перші роки незалежності України розпочався справжній екоцид, тобто знищення біологічних ресурсів. На сьогодні в нашій країні зарегульовано біля 65 % річкового стоку і подальше його регулювання спричинить загрозу гідрологічної катастрофи. Тобто води для будівництва та експлуатації нових 22 реакторів в Україні, які запланувала влада в 2006 році ("Енергетична стратегія України до 2030 року") просто НЕМАЄ. Ця ж проблема виникне у разі розбудови гігантських гідроелектростанцій. Заплановане державне фінансування розвитку атомної енергетики в 30 разів перевищує план для альтернативних та відновлюваних джерел, хоча саме вони разом із системними заходами щодо енергозбереження є пріоритетами розвитку енергетичних стратегій країн ЄС.

Одним із головних інструментів збереження й відновлення тваринного та рослинного світу є заповідання територій. Проте останніми роками Україною котиться хвиля незаконного захоплення земель заповідників, природних і ландшафтних парків. Все це відбувається під тиском корпоративних економічних інтересів вузького кола осіб. При цьому основним фактором для спрощення цих протизаконних операцій є відсутність проектів землеустрою об’єктів ПЗФ. Наприклад, межі для територій ПЗФ загальнодержавного значення встановлено лише на 45 % їх загальної площі, а місцевого значення -28 %. І це при тому, що саме ці природоохоронні території є єдиною надією на збереження екосистем. У сучасній Україні частка територій ПЗФ є меншою за 5 % площі країни, тоді як обсяг заповідності в Європі у середньому сягає 15-17 %, а за підрахунками ряду вчених-екологів мав би бути не менше 30 %.

Цікаві статті з розділу

Сучасні екологічні проблеми озера Сиваш та шляхи їх вирішення
Дипломна робота представлена на 50 сторінках, має 7 рисунків та 2 таблиці. При написанні роботи було використано 56 літературних джерел. Тема дипломної роботи – Сучасні екологічні проблеми озер ...

Еколого-економічні проблеми водокористування та шляхи їх вирішення
Водні запаси на Землі величезні, вони утворять гідросферу - одну з потужних сфер нашої планети. Гідросфера - найважливіший елемент біосфери. Вона поєднує всі води земної кулі, включаючи оке ...

Екологічні проблеми деяких водних екосистем України
Тема реферату "Екологічні проблеми деяких водних екосистем України". В рефераті розглянуто екологічні проблеми водних екосистем України, а саме: - Азовського моря; - ...