Функції міста і його ландшафтів

Аналіз містобудівного освоєння ландшафтів території Києва показав, що для певних типів ландшафтів у різні часові зрізи були характерні різні планувальні форми. Характер планувальних форм забудови ускладнювався із розвитком архітектури та вдосконаленням містобудування, а також значною мірою визначався ландшафтними особливостями території.

В основу розвитку найдавніших українських міст (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Володимир-Волинського, Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського й інших) закладено принципи трьохчастинної планувальної організації їхніх теренів. Більшість із них складалися із дитинця, навколишнього міста («окольного граду») та передмістя (передграддя). Центром давнього Києва Х-ХІ століття, що складався із низки поселень уздовж правого берега Дніпра (Старокиївська гора, Замкова гора, Поділ), були міста Володимира та Ярослава. Обриси потужних фортифікаційних споруд XI століття простежуються в плануванні та забудові цієї частини Києва. Планування вулиць виконано таким чином, що вони променями збираються у

пучок до основних давніх виїздів у місто, його у значній мірі можна віднести до домонгольского періоду. Монументальні будівлі вказують на розташування головних ансамблів та комплексів Києва, а відомі з археологічних розкопок князівські палати Х-ХІ століття – на місце князівської резиденції та місця літописних вічевих зборів – Бабин торжок. Від центру на значній відстані знаходились монастирські комплекси (Києво-Печерська Лавра, Кловський, Видубецький, Кирилівський та інші монастирі), які створювали мальовничу панораму Міста з ріки. Такий характер планування зберігався у Києві до XV–XVII століття [12].

Інтенсивний розвиток торгівлі та ремесел у XVII столітті сприяв значному територіальному зростанню Києва переважно за рахунок навколишніх сільських поселень. В планувальних формах нових частин міста переважали ареальні та радіальні, а також застосовувались елементи регулярного планування. В одно – та двовуличні поселення вписувався торговий центр, що з'єднувався з іншими частинами Києва.

Характерні особливості розвитку структури давніх міст простежуються в планувальних формах забудови XVII–XVIII століття. Криволінійні обриси вулиць свідчать про прокладені тут колись лінії укріплень (Печерськ), але забудова відноситься до пізніших часів, переважно до XIX століття. В XVII–XVIII столітті планувальна структура Києва зберігала попередню трицентровість: Верхнє Місто, Печерськ та Поділ, причому у цей час Поділ відігравав роль загальноміського центру. Тут знаходилась головна торговельна площа із будинком магістрату. До середини XVIII століття склався ансамбль Братського монастиря із величною спорудою Академії. Чисельні монастирі та церкви пожвавлювали загальний вигляд Подолу, що на той час був оточений дерев'яно-земляними фортифікаційними укріпленнями. Для ландшафтно-архітектурного комплексу заплави Дніпра (Подолу) було характерним вільне та ареальне планування, переважала садибна забудова. Значного розвитку на той час набув також ландшафтно-архітектурний комплекс підвищеної лесової рівнини, що складався із масивів та груп Києво-Печерської Лаври, Софійського, Михайлівського та Кирилівського монастирів, їхні давні будівлі були доповнені спорудами у стилі барокко – храмами, келіями, дзвіницями, огорожами та виїздами, які значно збагатили їх пейзажно-видові властивості.

У середині XVIII століття споруджується Печерська фортеця. Навколо створюються земляні укріплення за системою Вобана та інших теоретиків бастіонних укріплень. У плануванні переважає замкнена вулична мережа, близька до радіально-кільцевої з елементами регулярного планування.

В XVIII столітті у місті з'являється регулярне планування (так зване «шахове»), що на той час вже отримало широке розповсюдження у багатьох країнах Центральної Європи.

Із кінця XVIII і на початку XIX століття в архітектурі Києва у значній мірі виявляється вплив класицизму. Поряд існують також інші течії, що використовують неоготичний та східний стилі, відображені у ландшафтно-архітектурних групах і елементах центру Києва (Печерськ) [31].

Значні містобудівні перетворення відбулися у Києві у першій половині XIX століття. Відповідно до генеральних планів, розроблених архітекторами А. Меленським, В. Гесте, В. Беретті, був створений Хрещатик, який об'єднав розрізнені ландшафтно-архітектурні комплекси підвищеної лесової рівнини. У цей час було прокладено вулиці Володимирську та Васильківську, а найбільшою новобудовою був Університет Святого Володимира (зараз – Національний університет імені Тараса Шевченка).

Після нищівної пожежі 1811 року регулярного (шахового) планування набув ландшафтно-архітектурний комплекс заплави Дніпра – Поділ.

Незважаючи на великі масштаби будівництва, доба капіталізму не залишила багато визначних пам'яток містобудівного мистецтва. Проте фонова та рядова капітальна забудова різних (за архітектурними якостями) будівлями та регулярний характер планування створюють виразні історично-своєрідні види ландшафтно-архітектурних груп та масивів (вул. Велика Житомирська тощо). У цей період міська забудова насичується промисловими, транспортними та інженерними спорудами, відбувається інтенсивне територіальне зростання. У зв'язку з територіальним ростом міста більшість монастирських та паркових комплексів увійшли безпосередньо до межі міської забудови, що значно збагатило пейзажно-видовий потенціал міста та урізноманітнило планувальні форми забудови.

Цікаві статті з розділу

Глобальні екологічні проблеми людства. Шляхи їх вирішення
Перед людством постійно виникають багаточисленні проблеми, що потребують невідкладного вирішення. Одні з них мають локальний характер, інші торкаються значних регіонів світу. Розвиток сучасної цивілі ...

Використання безвідхідних технологій в промисловості
Необхідність охорони навколишнього середовища приводить до істотних змін у загальних підходах до забезпечення екологічної ефективності виробництв. Під екологічною ефективністю розуміють мін ...

Оцінка забруднення та визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів
З давніх-давен людина поклонялася землі, а точніше – ґрунту. Йому присвячували легенди і билини, його оспівували у поемах і піснях. Вона наділяла його генетичною властивістю живого – родючіс ...