Природно-екологічні умови

Чернігівська область одна з найбільших на Україні (за своєю територією посідає друге місце). Площа – 31,9 тис. км2 (5,3 % території країни), густота населення – 36 осіб/км2. Розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах придніпровської низовини. На заході і північному заході межує з Гомельською областю Білорусі, на півночі – з Брянською областю Росії, на сході – з Сумською, на півдні – з Полтавською, на південному заході – з Київською областями України. Середня висота над рівнем моря – 120 метрів.

Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура січня - -70С, липня - +190С. Також характерні такі показники:

річний радіаційний баланс – 177 - 188 кДж/см2;

середньорічна температура повітря – 5,7 - 6,60С;

річна сума температур вище 100С – 2400 - 25000С;

тривалість безморозного періоду – 136-152 дні;

вегетаційний період біоценозу – 190-205 діб;

середньорічна кількість опадів – 550-700 мм;

випаровування – 400-450 мм;

коефіцієнт зволоження – 1,9-2,8;

лісовкрита територія – близько 25%.

На рівень континентальності клімату істотно впливають такі чинники як наявність річок, водойм, озер, лісових масивів, рівень заболоченості території, вбирна здатність ґрунтового покриву.

В останні десятиріччя спостерігається загальне потепління клімату з одночасним посиленням його контрастності. Почастішала тривалість періодів як надмірного зволоження, так і посушливих днів [10].

Чернігівська область має значні площі природних ландшафтів, досить поширені біологічні різновиди. Мозаїчність ландшафтних комплексів обумовлена різноманітністю геоморфологічної будови місцевого стоку, особливостями природно-кліматичних умов, грунтово-рослинного покриву, а також антропогенними змінами середовища. В цілому ландшафт території відноситься до класу рівнинних, мішанолісових та лісостепових типів.

Попри великі втрати від меліоративних робіт, проведених у свій час, ландшафтам області властивий високий ступінь поширення природних територій. Значна частина з них зберігає потенційні можливості відновлення – повернення до природного стану або деякого наближення до нього. Непогано збережені і заплавні ландшафтні комплекси середніх та великих рік – Десни, Сейму, Снову, Сожу. Лучні, лучно-болотні і болотні заплавні комплекси верхів’їв, а здебільшого і всієї течії багатьох малих річок дуже змінені – осушені і частково розорані.

Чернігівська область є однією з найбагатших за запасами водних ресурсів. Гідрографічна мережа належить до басейну Дніпра. Територією області протікають 1570 річок загальною довжиною 8336 км, в тому числі великі річки: Дніпро (91 км), Десна (505 км); середні: Сож (30 км), Судость (17 км), Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195 км), Трубіж (15 км), Супой (25 км), Удай (195 км), а також малі річки [1].

Густота річкової мережі складає 0,26 км на 1 км2 території.

У господарському користуванні знаходяться земельні угіддя, які поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські. Сільськогосподарські угіддя використовуються виключно для вирощування сільськогосподарських культур і поділяються на орні землі (рілля), сіножаті, пасовища, багаторічні насадження та перелоги. Деформування аграрного виробництва викликало гостру потребу у проведенні трансформації земельних угідь.

Висока питома вага ріллі у агроландшафті є деструктивним його фактором, який і обумовив необхідність проведення агроекологічної оптимізації землекористування.

Науково обґрунтовано, що значення коефіцієнта розорюваності поліських агроландшафтів не повинно перебільшувати 0,33, тобто співвідношення між кількістю ріллі та кормовими угіддями (сіножаті та пасовища) має становити 1:2. При перевищенні цієї межі появляються дестабілізуючі агроландшафт-екологічні процеси.

Коефіцієнт розорюваності с/г угідь Чернігівського Полісся нині складає 78,5 %, після приведення до оптимального рівня буде 47,4 %.

В умовах Полісся при наявності різних ґрунтоутворюючих порід, близькому заляганні до поверхні ґрунтових вод, поєднання підзолистого, дернового і болотного процесів ґрунтоутворення склалась особлива структура і значна різноманітність ґрунтового покриву [6].

Найпоширенішими ґрунтами на Поліссі (близько 70 %) є дерново-підзолисті, які за гранулометричним складом поділяються на піщані, супіщані та суглинкові. Для цих ґрунтів характерний промивний тип водного режиму.

Внаслідок цього та незадовільних агроекологічних властивостей дерново-підзолисті ґрунти в своїй більшості мають низьку пористість та гігроскопічність, що обумовлює їх незначну польову вологоємність та повітропроникність. Атмосферні опади при цьому використовуються слабо, а в дощові періоди року, коли вода заповнює капілярну пористість, витісняючи з неї повітря, в ґрунті порушується повітряно-водний режим, що негативно впливає на вегетацію рослин.

Цікаві статті з розділу

Екологія в житті людини
В сучасних умовах існування людство зіткнулося з величезною проблемою - екологічною. Проблема екологічної катастрофи вже не просто не приваблива перспектива, а реальна загроза, що повисла н ...

Екологічна оцінка впливу діяльності ЗАТ Юрія м. Черкаси на довкілля
Молочна промисловість належить до провідних у харчовій і переробній промисловості та формує достатньо привабливий за обсягами ринок. Це пов'язано з тим, що продукція молочної галузі займає в ...

Ліс як об'єкт правової охорони
В Україні прийнято чимало нормативно правових актів щодо використання лісових ресурсів та цінних властивостей лісу, а також щодо його охорони. На жаль на практиці застосування цієї норматив ...