Філософія екологічних проблем сучасного суспільства та діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Екологічні проблеми сучасного суспільства не вичерпуються науково-екологічними або соціопрактичним аспектами, включаючи психологічні, а є більш широкими - філософсько-світоглядними

. І йдеться про те, що ставлення людини до довкілля пов'язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій і має виходити з самоцінності всього живого.

Очевидно, що людина розвивається відповідно зі своєю природою. І в умовах технологізації людської життєдіяльності внутрішні особистісні потреби змінюються такими їх типами, що по суті неадекватні природі і орієнтації духовного світу людини. Е.Фромм[2] розглядає таке порушення людської природності через форми існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом володіння”. Так утворюється «друга природа людини».

Екологоорієнтований світогляд вимагає змін ставлення людини до природи і до себе самої, як її частини в аспекті коеволюції природи і людини. Це не означає відмови від впливу на довкілля, але оптимальне управління екологічною ситуацією передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному і технологічному рівнях[3]. Багатоманітність підходів осмислення сучасних екологічних проблем суспільства обумовлюють потребу створення загальної філософії екології взагалі. Причому, розуміння загроз екологічних катастроф в філософії екологічних проблем має доповнюватись практикою їх передбачення з огляду на психологію буття суспільства. І особливий статус такої екологічної психології пов'язаний з інтегральним характером цих проблем, - людина джерело всіх гараздів та бід.[4]

Діалектика взаємодії суспільства з навколишнім середовищем

Глибинною причиною екологічних проблем суспільства є насамперед дисбаланс між різними формами людської раціональності. Бо деякі її форми, особливо технічна раціональність, розвиваються досить швидко, тоді як інші, які традиційно називають мудрістю, регресують. Невідповідність між цільовою і ціннісною формою раціональності, між владою і мудрістю і є причиною екологічних проблем суспільства. І якщо, прийняти подібність екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” - сукупності буття як предметом екологічної психології, зрозуміло, що загроза руйнування нашого планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із самодовільною гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім для свого власного життя та володіння ним.[5]

Каталізатором екологічних проблем суспільства стало безпрецедентне за масштабами й темпами нарощування природо-трансформаційних процесів. Антропотехногенна діяльність людства набула таких розмірів, які дорівнюють глобальним природним та біогеохімічним явищам в екосфері, а інколи й перевищують їх.

Застосовуючи знаряддя праці, послідовно та цілеспрямовано трансформуючи природні ресурси в необхідні споживчі блага у процесі виробництва, людина стверджує себе як соціальна особа, що протистоїть природі. Ії залежність від довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин із природою стає дедалі помітнішим. Чим повніше та глибше людина перетворює природу в процесі трудової діяльності, тим вищого рівня розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономірностей. І водночас тим складнішими та суперечливішими стають її взаємовідносини з навколишнім середовищем.

З іншого боку, природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємозалежностями, продуктивністю, здатністю до самовідновлення та саморозвитку, динамікою біосферних явищ. Однак людська діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонування багатоаспектних екологічних відносин, оскільки практичні суспільні завдання в кожному випадку мають цільовий та однобічний характер, що, зрештою, призводить до небажаних змін у навколишньому середовищі.

Отже, взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом зворотного зв'язку, зумовлюючи істотні зміни взаємодіючих сторін аж до якісного їх перетворення. Об'єктивний діалектично-суперечливий процес взаємодії природи та суспільства виступає як процес розвитку природних і штучно створених людиною продуктивних сил. Остаточне підпорядкування природних продуктивних сил суспільним, а відтак і загострення суперечностей (аж до антагонізму) між людиною та навколишнім середовищем відбуваються на етапі промислової, а згодом науково-технічної революції.

Науково-технічний прогрес, поглиблюючи і просторово розширюючи соціалізацію природи, вносить постійні суперечності в діалектику взаємодії соціального та природного в системі «суспільство(виробництво) - навколишнє середовище», інколи порушуючи не лише структурну, а й генетичну визначеність соціального природним.

Цікаві статті з розділу

Розрахунок розсіювання в атмосфері шкідливих речовин, що містяться у викидах підприємств
У результаті антропогенної діяльності відбувається забруднення атмосфери, що призводить до зміни хімічного складу атмосферного повітря. Під забрудненням атмосфери розуміють рідкі й тверді ча ...

Оцінка міграції цезію і стронцію на радіоактивно забруднених агроландшафтах приватних господарств та присадибних ділянок південної частини Київської області
Актуальність теми. Масштаб Чорнобильської катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре відомий як вченим, так і політикам всього світу. В навколишнє середовище ...

Визначення метеорологічних і кліматичних факторів міста Миколаїва
У сучасних умовах швидкого розвитку промисловості, росту міст, посилюється вплив на навколишнє середовище. Атмосфера є одною з основних систем навколишнього середовища. Суттєвий вплив на пе ...