Порівняльна оцінка стану цукрової промисловості в Україні та країн ЄЕС

Незважаючи на наявність в Україні досить сприятливих ґрунтово-кліматичних і соціально-економічних умов для виробництва цукрових буряків і матеріально-технічної бази їх переробної промисловості, цукробурякове виробництво в країні значно відстає від рівня Європейських держав (табл. 1.1.1)

Найбільші посівні площі під цукровими буряками відведено в Німеччині,Франції та Польщі - понад 240 тис. га, тоді які в Україні ця культура займала у 2-2,5 раза більші площі, а урожайність була майже удвічі нижчою. У переважній більшості країн вихід цукру з гектара посівної площі бурякової сировини був у три-чотири рази вищим. До того ж вилучення цукру із цукрових буряків становило майже у всіх розвинутих країнах (за винятком Польщі) понад 15%, або на 25% більше, ніж в Україні. Отже, досвід Європейських країн свідчить про наявність значних резервів збільшення виробництва цукру та його ефективності.

Тому надто надмірна активна поспішність деяких сучасних політиків та економістів щодо переведення в металевий брухт матеріально-технічної бази багатьох підприємств цукрової промисловості свідчить про непоправну шкоду українській економіці. Як підкреслювалося вище, будівництво більшості цукрових заводів велося ще у ХІХ ст., які при необхідній техніко-технологічній підтримці працювали по сто років і більше, а значна їх частина функціонує й нині.

Якщо кризова ситуація в агропромисловому виробництві призвела до руйнування матеріально-ресурсного потенціалу, то це зовсім не означає, що через тимчасово не завантажені виробничі потужності, закриття цукрових заводів їх треба негайно знищити.[19]

Слід мати на увазі, що навколо цукрових заводів створена і розвинута соціально-економічна інфраструктура, яка обслуговувала сільське населення: медичні заклади, школи і дошкільні установи, торговельні організації, культурно-освітянські, спортивні та інші. На цукрових заводах в середньому працювало по 580-600 робітників і службовців, а в кожному населеному пункті проживало близько 2500-3000 мешканців.

Важливо, що стосовно цукрових заводів, які вимушені тимчасово не працювати, слід вишукувати шляхи їх перепрофілювання на переробку сільськогосподарської продукції, виготовлення плодоовочевих консервів, крохмально-патокової продукції, виробництво комбікормів для потреб тваринництва тощо. Істотний розвиток світового цивілізованого суспільства переконливо доводить про необхідність не згортання виробництва певних видів продовольчих ресурсів, а їх удосконалення, збільшення, поліпшення якості з тим, щоб задовольняти зростаючі потреби людської спільноти. Світове виробництво продуктів харчування на три чверті зосереджено у сільському господарстві.

Воно пов’язане із землеробством і певною мірою залежить від кліматичних факторів, які проявляються у періодичному повторенні як окремих регіональних засух, так глобальних, досить масштабних, природних колізій, які негативно впливають на обсяги виробництва харчових ресурсів. Це свідчить про економічну доцільність у країні формувати резервні запаси провідних найбільш важливих харчових ресурсів, до яких цілком правомірно належить і цукор. Цей продукт не вимагає істотних затрат і особливих умов для його тривалого зберігання. Такі запаси цукру можуть бути досить важливим фактором регулювання міждержавних ринкових відносин, надання реальної допомоги націям, які через об’єктивні умови потерпають від нестачі продовольчих ресурсів. Адже невипадково відомий український цукрозаводчик А. Терещенко ще у дореволюційний період побудував в Одеському порту капітальні місткі будівлі-сховища для зберігання цукру, призначеного для імпорту водним транспортом у сприятливих умовах на світові ринки [30].

Особливості розвитку суспільного буття у світовій практиці беззаперечно свідчать про те, що темпи приросту харчових продуктів майже на всіх континентах помітно відстають від темпів приросту населення. До того ж досить негативний вплив мають системні повторення зниження врожаїв через несприятливі погодні умови. Цим слід застерегти від прискореного руйнування матеріально-ресурсної бази цукрових заводів України, значна частина яких може бути затребувана, а тому їх слід зберегти як важливий національний ресурс. Занепад цукробурякового виробництва в Україні певні владні структури пояснюють різким зниженням попиту на цукор, який втратив конкурентоспроможність. Безумовно, виробляти цукрові буряки в ринкових умовах ХХІ ст. з такими низькими показниками, які характеризували розвиток галузі ще наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст., неефективно. З цією метою в Україні слід територіально звузити розміщення посівів цукрової сировини тільки на придатних для цього землях у зоні з 580-620 мм обсягом річних атмосферних опадів, що забезпечить одержання врожаю 480-520 ц з гектара цукрових буряків. Найбільш сприятливими для ефективного розвитку галузі в Україні є ґрунтово-кліматичні умови лісостепової зони. Тут у структурі посівних площ цукрові буряки можуть бути розміщені на 10% орних земель. На добрих для культури попередниках загальна оптимальна площа посівів фабричних цукрових буряків в Україні, за розрахунками наукових установ, має становити 800-810 тис. га, що при середній врожайності 480-520 ц/га забезпечить одержання 40 млн. т валового збору коренів. При середньому виході цукру 15% із загальної маси сировини валове виробництво становитиме близько 6,0 млн. т білого цукру. За таких умов цукробурякове виробництво буде конкурентоспроможним на світовому ринку цукру, основний вектор якого має спрямовуватися на середньо-азійські країни, де рівень його споживання ще не досяг фізіологічних норм харчування населення.

Цікаві статті з розділу

Інтродуценти північноамериканської дендрофлори
Актуальність. Місто - це антропогенна екосистема, що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, та населення, яке знаходиться на його території. На відміну від сіл ...

Екологічний моніторинг
Існування людського суспільства незмінно пов’язане з використанням довкілля як середовища проживання та створення засобів життєзабезпечення - продуктів харчування, сировини й матеріалів для побу ...

Проблеми екології та шляхи їх вирішення
Про проблеми екології по-справжньому заговорили в 70-ті роки нашого століття, коли не тільки фахівці, але й рядові громадяни відчули, яку зростаючу погрозу несе нинішньому й майбутньому поко ...