Закон України « Про екологічну мережу України»

Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біотичного різноманіття, включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин і рослин. Переважно мають у своєму складі території та об’єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний в цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конценціями, угодами, договорами тощо).

Закон розпочинається з загальних положень в яких викладені основні тези. Стаття Законодавства України про екологічну мережу дає уявлення про відносини пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі регулюються відповідно до Конституції України, Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 роки», цього Закону а також законів України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них та міжнародних договорів України.

У сучасних нестабільних економічних та екологічних умовах України особливої ваги набуває принцип розумної достатності, згідно з яким при обґрунтуванні екологічної екомережі необхідно виходити не лише з пере­лічених принципів, а й максимально враховувати варіант найбільш екологіч­но й економічно можливий для здійснення. Тому, спираючись на сказане і аналіз біорізноманітності України, автори статті пропонують варіант тери­торіального розташування екокоридорів мережі національного рівня, з яких, як відомо, у згаданих уже законах затверджено чотири, а саме: Поліський, Галицько-Слобожанський, Південноукраїнський та Прибережно морський. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Закон України « Про екологічну мережу України», дата набуття чинності: 1 січня 2005 року. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі.

Згідно Закону екологічна мережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і підлягають особливій охороні.

До складових структурних елементів екологічної мережі Закон відносить:

) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

) землі лісового фонду;

) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження;

) землі оздоровчого призначення;

) землі рекреаційного призначення;

) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України тощо.

Включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екологічної мережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі здійснюють:

1) Кабінет Міністрів України;

) Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи;

) інші центральні органи виконавчої влади;

) місцеві органи виконавчої влади;

) органи місцевого самоврядування.

Розділ ІІІ Закону визначає засоби забезпечення формування, збереження та раціонального використання екологічної мережі.

Фінансування заходів, пов'язаних з формуванням, збереженням та невиснажливим використанням екологічної мережі може здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, інших джерел не заборонених законом. Також Закон встановлює порядок проектування екологічної мережі.

Цікаві статті з розділу

Акумулювання радіонуклідів грибами в зонах радіоактивного забруднення
В даний час і в перспективі особливо гостро постає проблема екологічної безпеки навколишнього середовища, екологічно безпечного природокористування при зростаючих антропогенних навантаженнях ...

Генетичні типи островів та їх флористична різноманітність
Одним із найважливіших завдань сучасної ботаніки є детальне дослідження флори та рослинності конкретних регіонів, у першу чергу територій, які й досі зберігаються у природному або малотрансф ...

Характеристика екологічної ситуації в місті Запоріжжя
Головною задачею курсового проекту є визначення основних факторів впливу на навколишнє середовище природних та техногенних чинників. Визначити основні фізико-географічні процеси, які розвиваються на т ...