Проектування збалансованої органо-мінеральної системи застосування добрив

підземний вода ґрунт родючість

Вчені прийшли до висновку, що найбільш збалансованим типом системи застосування добрив (СЗД) на сьогодні є органо-мінеральна як така, що дозволяє максимально задовольнити потреби рослин в елементах живлення та відтворити родючість ґрунту.

Спочатку проектуватимемо збалансовану СЗД найбільш простим методом - з використанням норм добрив, рекомендованих науково-дослідними установами. Пізніше після розрахунку балансу біогенних елементів уточнимо норми добрив у СЗД шляхом введення поплавкових коефіцієнтів на забезпеченість ґрунту доступними рослинам макроелементами живлення.

Система застосування добрив - це комплекс науково обґрунтованих прийомів раціонального екологічно безпечного застосування органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів, розрахований на ротацію сівозміни, в якому передбачено норми, строки, способи застосування добрив залежно від запланованого урожаю, біологічних особливостей, чергування культур у сівозміні з урахуванням властивостей та поєднання органічних, мінеральних добрив, їх прямої дії та післядії, ґрунтово-кліматичних і економічних умов господарства.

Основною метою СЗД є забезпечення збалансованого мінерального живлення рослин та відтворення родючості ґрунту.

СЗД для запроектованої сівозміни розробляємо у наступному порядку.

. Визначення норм добрив. Норми мінеральних добрив (за діючою речовиною) визначаємо за рекомендаціями науково-дослідних установ, вводячи поправки на забезпеченість ґрунтів біогенними елементами.

. Встановлення прийомів та способів застосування добрив.

Способи та прийоми застосування добрив визначаються біологічними і сортовими особливостями культур, попередників, ґрунтово-кліматичними умовами й організаційно-господарськими можливостями господарства.

Основними способами застосування добрив є розкидний і локальний. За призначенням внесення добрив цими способами може бути основним, рядковим або підживленням.

Розкидний спосіб внесення добрив передбачає суцільний рівномірний розподіл їх по поверхні з наступним зароблянням у ґрунт при основному, передпосівному, припосівному внесенні, а також як підживлення.

Локальний спосіб внесення добрив порівняно із розкидним дає змогу зменшити поверхню взаємодії добрива з ґрунтом, що сприяє кращому засвоєнню елементів живлення рослинами. Так, коефіцієнт використання фосфору із суперфосфату за цього способу внесення зростає у 2 - 3 рази. Локалізація калійних та особливо азотних добрив має менше значення, ніж фосфорних. Оптимальні норми добрив за локального внесення на 10 - 30 % нижчі, ніж за розкидного.

. Планування строків застосування добрив. Розрізняють три строки застосування добрив: передпосівне (основне), припосівне (рядкове, гніздове) внесення добрив і підживлення (внесення добрив протягом вегетації рослин).

В основне внесення дають повну норму органічних добрив і 70 - 80 % річної норми мінеральних.

Органічні добрива в усіх зонах під усі культури вносять в передпосівне удобрення і заробляють під час основного обробітку ґрунту. Як основне добриво мінеральні добрива вносять восени, азотні - з урахуванням умов зволоження, гранулометричного складу ґрунту та рівня забезпеченості рослин мінеральними сполуками азоту - восени або навесні. Як правило, навесні вносять добрива в ґрунти легкого гранулометричного складу та перезволожені або періодично заливні.

Розподіл норми основного фосфорно-калійного добрива на основне внесення і для підживлення неефективне, особливо в умовах недостатнього зволоження. Весняне внесення гною та компостів призводить до подовження строків виконання ранньовесняних робіт, внаслідок чого знижуються прирости врожайності та оплати одиниці добрива, значно зростають втрати поживних речовин.

За основного внесення насамперед використовують добрива з низьким вмістом елементів живлення, а для ґрунтів з підвищеною кислотністю - важкодоступні негранульовані форми добрив.[4]

Припосівне внесення добрив передбачає заробляння їх під час сівби неподалік від рядків або гнізд на 2 - 3 см глибше і збоку від насіння.

Основне завдання припосівного удобрення - поліпшення живлення рослин на початку вегетації, коли у них ще слабко розвинена коренева система. В цей період рослини дуже чутливі до нестачі легкодоступних елементів живлення, особливо фосфору. Тому в рядки частіше вносять гранульований суперфосфат або гранульовані комплексні добрива, наприклад нітроамофоску чи інші висококонцентровані водорозчинні добрива.

Цікаві статті з розділу

Забруднення навколишнього природного середовища
Земля – це планета на якій ми живемо. З космосу вона виглядає, як прекрасна, біла з блакитним куля. Більша частина Землі покрити голубою водою океанів та морів. Суша Землі – коричневого кол ...

Роль лісу в екологічній стабілізації ландшафтів
Біорізноманітність України є її національним багатством. Особливості географічного положення України рельєф, клімат та історичний розвиток зумовили формування на її території багатої рослин ...

Проблема водних ресурсів України
Сьогодні в усьому світі збільшується інтерес до проблем водних ресурсів та прогнозування їх впливу на здоров’я населення. Проблема забезпеченості людства водою є глобальною, а для її виріше ...