Функціонування та стійкість океанічної макросистеми

Економічні зони завширшки 200 морських миль (1 морська миля дорівнює 1852 м) встановили в себе вже понад 100 держав. Промисел у цих зонах і навіть дослідницькі роботи можна вести тільки за погодженням з державою — сувереном. Встановлення зон вимагає розвитку промислів у відкритому океані, а отже, й розширення океанологічних досліджень.

Світовий океан багатий і на корисні копалини, які ще слабо розвідані і які лише починають розробляти. Вони містяться в донних відкладах, підстилаючих породах, берегових розсипах.

У розсипах добувають титан, цирконій, золото, платину, срібло, цинк, алмази, фосфорити. Шахтним способом (з берега) добувають кам'яне вугілля, залізні, мідні, нікелеві, ртутні руди. Особливо цінні залізомарганцеві руди.

Широке розповсюдження на дні моря мають нафтогазоносні родовища, з яких вже експлуатується 350, переважно на шельфі. Найбільші з них знаходяться в Перській затоці, Карібському морі (Венесуельська затока) і Мексиканській затоці. Нині з дна моря добувається понад 20% загальної кількості нафти.

Енергетичні ресурси океану представлені енергією хвилювання, різницею температури води на різних горизонтах, енергією припливів. На практиці реально існують лише припливні електростанції (ПЕС). Перша така станція (потужністю 240000 кВт) була збудована в 1967 р. у Франції в гирлі р.Ранс, яка впадає в протоку Ла-Манш. У Росії працює дослідна ПЕС в губі Кислій на Кольському півострові та розглядається питання будівництва ПЕС у гирлі р. Мезені в Пенжинській затоці.

Людина все більше впливає на природні ресурси океану, втручається і" його серидовище. І якщо раніше негативні наслідки цього втручання проявлялись лише в прибережних районах океану, то зараз вони відчуваються і і у відкритих його частинах. Несприятливий вплив людини на океан полягає перш за все в забрудненні його вод і надто великому вилову промислових морських організмів [5].

Головна небезпека для морських екосистем полягає в забрудненні вод нафтою. Щорічно в океан потрапляє не менше 10 млн. т нафти. Головне джерело цього забруднення — морський транспорт, промислові і комунально-побутові стоки, які надходять із суші; витікання в результаті аварій при добуванні нафти на морському дні. Великий громадський резонанс викликала аварія танкера "Амоко Кадіс" в 1978 р. біля берегів Бретані (Франція). Нафта, яка вилилась, утворила пляму розміром 50x7 км, нафта потрапила на пляжі. Відома своїми негативними наслідками аварія на нафтовому родовищі Екофіск (1975 р.) у Північному морі. Значної шкоди було завдано екосистемі Перської затоки в 1991 р. під час агресії Іраку проти Кувейту, коли нафта з багатьох свердловин іракською стороною була спрямована в затоку.

Нафта, яка розливається по поверхні моря (1 т нафти може покрити 12 км* морської поверхні), утворює плівку, яка утруднює газообмін води з атмосферою.

Завдають шкоди морським організмам й інші забруднювальні речовини — отрутохімікати, детергенти, важкі метали тощо. Деякі риби накопичують у собі отруйні речовини, що створює загрозу вже і для людини.

До величезних втрат морської фауни спричинився неконтрольований вилов промислових риб і деяких тварин. Майже повністю винищені морські корови на Командорських островах, скоротилась чисельність китів.

Уникнути глобальної загрози, яка нависла над океанами і морями в результаті антропогенного впливу, можна, лише уклавши міжнародні угоди про контроль за скиданням забруднювальних речовин, регулювання промислу морських організмів, заборону вилову деяких видів їх.

Отже, Світовий океан - водний простір земної кулі за межами суходолу, основне вмістилище гідросфери. Морська вода - сама поширена речовина на поверхні Землі, дуже складний хімічний розчин, в якому є близько 60 компонентів, причому співвідношення цих компонентів відрізняється дивовижною постійністю.

Висновки

1. Земна кора може бути материковою і океанічною. В структурі материків виділяють низинні, рівнинні та гірські території. Основні типи кліматів Землі змінюються зонально. Але неоднорідність земної поверхні, зокрема розподілу суходолу та океану, значною мірою впливає на формування клімату, зумовлюючи його різноманітність.

2. Природна зона — один з великих природних комплексів Землі. Основними чинниками утворення природної зони є клімат і рельєф, тобто компоненти природного комплексу, від яких залежить формування і розвиток інших його компонентів (ґрунтів, рослинності, тваринного світу). Природні зони розміщуються на всій території суходолу в певній послідовності від полюсів до екватора. їхній розподіл можна простежити за картою природних зон світу. Природні зони змінюються в основному від полюсів до екватора залежно від широти місцевості.

Цікаві статті з розділу

Динаміка вилову риби в природних водоймах та вплив екологічних факторів на продуктивність
Актуальність теми. В зв`язку з ростом народонаселення у всьому світі дуже велика увага приділяється проблемі збільшення білкових ресурсів і підвищення біологічної цінності різних харчових пр ...

Дослідження екологічного стану техногенного навантаження на навколишнє природне середовище підприємством Чернігівське Хімволокно
До основних антропогенних джерел забруднення природного середовища відноситься промисловість – 45,4%. Промислові комплекси України являються головними споживачами води в державі. Однією ...

Квартира як біогеоценоз
Біогеоценози - елементарні одиниці біосфери. Масштаби біогеоценозів в природі надзвичайно різні. Неоднакова також ступінь замкнутості підтримуваних в них кругообігів речовини, тобто багатор ...