Конверсія енергетики

Обираючи напрями для конверсії виробництва, потрібно мати на увазі, що якщо вдасться налагодити на українських заводах виготовлення недорогого та ефективного енергетичного устаткування за світовими стандартами, то й в енергетиці можна буде вирішити чимало складних проблем. Тим паче, що нині українські генеруючі станції працюють на устаткуванні, яке майже повністю морально та фізично застаріло.

Добре відомо, що зарубіжні фірми не надто охоче діляться з нами сучасною технологією, а тільки продають нам свої машини. Це значною мірою зумовлено нестабільністю економічного розвитку нашої країни, поганим інвестиційним кліматом, недосконалістю законів і т.п. Проте навіть за цих умов деяким заводам все-таки вдається організувати виготовлення ліцензійної техніки. Один із таких проектів виконується на ВО "Південмаш". Йдеться про організацію серійного виробництва ліцензійних вітротурбін потужністю 110 кВт USW56-100. У виготовленні комплектуючих деталей і вузлів для них беруть участь кілька десятків українських заводів, які є нашими субпідрядниками.

Вітроенергетика не випадково стала одним із найважливіших напрямів у конверсії ВПК. У світовій енергетиці вона нині найбурхливіше розвивається. Та й у нас цьому напряму свого часу приділялася велика увага. У 30-х роках одночасно з розвитком авіації та перших кроків у ракетобудуванні закладалися основи теорії вітроенергетики, які не втратили своєї цінності дотепер. У цій роботі брали участь відомі вчені - професор Г. Сабінін, ракетник Ю. Кондратюк і чимало інших. До 1937 року найбільшою із побудованих вітроелектростанцій була Балаклавська (розташована на Каранських висотах біля Балаклави в Криму). Вона мала потужність 100 кВт, вітроколесо з кабіною розміщалося на висоті 25 метрів, загальна вага конструкції досягала 50 тонн.

Потім ці роботи були призупинені й лише наприкінці 80-х до них повернулися знову, але вже в контексті вимог конверсії. Саме тоді генеральний конструктор КБ "Південне" В. Уткін і головний конструктор твердопаливних ракетних двигунів В. Кукушкін почали шукати напрями використання ракетної технології в неракетній сфері. Одним із них виявилася вітроенергетика.

Задля справедливості слід зазначити, що жодного досвіду конверсійних робіт у цій галузі країна тоді не мала, тому не дивно, що перший агрегат ГКБ "Південне", спроектований разом із московським НВО "Вітроен" на основі датської конструкції 1955 року, виявився конструктивно недосконалий. Основною причиною цієї невдачі виявилася відірваність вітчизняної промисловості від світової науки та техніки, що має місце й зараз. Однак тоді така відірваність виявилася фатальною для перших конверсійних розробок. Не рятували навіть величезні гроші, виділені на створення перших вітчизняних вітроагрегатів.

Про гроші варто сказати окремо. Якщо проводити паралель із поточною ситуацією в Україні, яка не має необхідних фінансових ресурсів для конверсії ВПК, тоді, у середині 80-х, оборонні заводи зовсім не були обділені увагою держави. Конкретно, проекту створення вітчизняних вітроагрегатів повезло більше за інші. У цій справі, хоч як дивно, вирішальну роль відіграли міністр водного господарства СРСР і ДКНТ СРСР, які виділили кілька мільйонів карбованців на цю техніку. 1987 року В. Уткін і В. Кукушкін буквально вмовили міністра виділити кошти на розробку і виготовлення вітротурбін для вітроелектростанцій. Ініціатори даного проекту разом із керівником НВО "Вітроен" І. Сідановим домоглися його затвердження в Держплані СРСР, і кошти, необхідні для створення першого вітчизняного агрегату АВЭ-250С, надійшли в КБ "Південне".

Дослідний зразок такої машини був виготовлений 1989 року й встановлений на полігоні Павлоградського механічного заводу. Конструктори буквально "зліпили" його з вузлів, частина яких була виготовлена за ракетною технологією з дорогого титану. Частина гідравліки була прямо запозичена в ракет. А те, чого не могли зробити ракетники, куплено на інших машинобудівних заводах, хоча й мало було пристосоване для такої машини, як вітротурбіна. Приміром, редуктор використовували від ескалатора метро, що робило конструкцію агрегату важкою. На жаль, ракетні технології застосовувалися занадто прямолінійно, тобто вітротурбіна не розроблялася як єдина машина. Тому агрегати АВЕ-250 виявилися практично непрацездатними і за минулі майже 12 років жодний із двох десятків, виготовлених і встановлених у системі Міненерго на Акташській, Чорноморській і Аджигольській ВЕС, так і не був прийнятий державною комісією в промислову експлуатацію. Тобто перші вітчизняні вітроагрегати, побудовані на основі застосування конверсійних технологій, виявилися непридатними для серійного виготовлення.

Цікаві статті з розділу

Сучасні екологічні проблеми озера Сиваш та шляхи їх вирішення
Дипломна робота представлена на 50 сторінках, має 7 рисунків та 2 таблиці. При написанні роботи було використано 56 літературних джерел. Тема дипломної роботи – Сучасні екологічні проблеми озер ...

Біоіндикація стану навколишнього природного середовища в зонах розташування тваринницьких господарств
На сьогодні основною характеристикою інтенсивного тваринництва є утримання великої кількості тварин на невеликій території. Щоб одержати при мінімальних витратах максимальну кількість продук ...

Аграрна фітомеліоративна зона урбанізованих районів
Фітомеліоративну роль в умовах великих міст і міських агломерацій відіграють не лише зелені насадження, але й усі сільськогосподарські землі, які в період вегетації продукують кисень, зволо ...